Залишив орач коней на травах,
спутаних і стомлених по дню.
В гривах довгих вітерець зі ставу
прохолоду переплів свою.

Скільки років в парі пролетіло,
стерлись в парі шлеями боки,
хомути від поту почорніли.
Бігли так, як шарпали віжки.

І, поклавши голову на шию,
пОдруга брунатного коня -
чи дрімала, чи блукала в мріях
по минулих безтурботних днях.

Ніч булА їм неповторно мила,
співчутливо темний ліс мовчав.
І тремтяча іскра заіскрилась
у розумних і німих очах.

2005 р. 03. 12.