Людей їдять пранці, нужда, горілка...
                                    Михайло Коцюбинський


Згорну газету -
І прещасливо
Увись, мов мева,
Стрімливо злину
З човна-вагона,
Що мчить в Полтаву.
Тут хлопчик Рома
Хлібинку давить,
Біжить за татком.
Шукають місце...
А той звар’ятів:
Лупцює злісно.
За що він злиться?
В чім винне чадо?
Ці логогрифи
Не розгадати.

Човпе скрипалька
Бліда, тендітна.
Кладу на пальчик
Монетку мідну..
Дивлюсь. Читаю...
Чиргика "скорий"...
Були одвічно
Нужда і горе.
Я їду звідти,
Де бруд і "пранці".
Мій дім – у місті,
Де сотні зрадців.
Що я спроможна?
Лиш співчувати
Блідій скрипальці,
З юрми хлоп’яті.

Заплющу очі.
Чайок мій вичах...
Гримаса болю
Повзе обличчям...