|         Досить надіятися на людину, Котрої дихання в ніздрях її:
 Бо що вона значить?
 
 Ісайя,р.2, в.22
 
 
 
 1
 
 Агов, синочку!.. Кидай самосвал,
 Умощуйся зручненько на канапі...
 Екран. Війна... (Discovery канал).
 Шеренги...
 Вибухи...
 Концтабір...
 Мапи...
 
 Зібрав у військо Гітлер-маніяк
 Юристів, лісників, рибалак степних.
 Мій дух бунтарський не збагне ніяк:
 Чому народ ідіотично-темний?
 Люд в голоднечу голову схиля,
 А підійма, аж кров обарвить очі,
 Коли синіє владар-гуртоправ:
 „Прорвать кордони!!!
 Так муштрують, хлопче,
 Хортиська-пса - за помахом руки
 Вгризатися в крило чи шию птаха.
 "За Ста-а-ліна!" - тече у душу крик.
 Біжать бійці до вражого Рейхстагу...
 Не вчив їх Сталін лізти назадгузь.
 Усі - на дзот... Бог знає, чи не марно
 Пропав безслідно в ту війну дідусь...
 Мак... Молочай...
 Війни ковзкі плацдарми,
 Де командир від крику захрипав -
 І чув боєць пронизуватий шепіт...
 А може, він, відважний, не кричав,
 Бо мав харизму, що веде крізь нетрі?
 
 
 2
 Цей Дар мільйонам Бог у серце вклав.
 Комусь (таких мільярди) влив покірність.
 Куди по смерті втрапиш - вибір дав:
 Під пресом схизми
 чавиться
 амбітність…
 Сумирних милують і владарі, й вожді.
 Вони від бунтарів на крок відстануть...
 Когось – покірно – втиснуть у граніт,
 Його ж – покірно – звергнуть з п’єдесталу.
 
 ...Амбітність - імморальна. Злочин. Гріх?
 Не славлю ідолів, не рву фалаття...
 
 Чому ж одвік амбітним, саме їм,
 Судилась патериця усевладдя?!
 
 |