19 Гульвіса_вечір мається по клубах: парує молодь, нудиться, тупить, хмільних жінок цілує в спраглі губи, діагностує виразки юрби. Від словоблудства – до міфологеми про архетипне скурвлення богеми: ярмо глямуру – низка зваб_і_згуб. А на похмілля [хтиве_і_лукаве] ранковий секс, затим коньяк і кава: гульвіса_вечір [анти]однолюб. 20 Коли космічне серце чоловіче замісто крові б’ється на словах, тоді безодня ближче, ніж зазвичай, і значно глибше власного єства. Тоді світи розверсті до основи, і з пустоти витворюються знову – отут_і_зараз – прямо на очах! І ти – у цьому вічному творінні [за риму до невільного прозріння] жалкуєш, що завчасно не змовчав! 21 Глямурна ніч хитається – що лярва, в пірамідальнім світлі ліхтарів. Моя дорога перпендикулярна до всіх доріг, підвладних цій порі. У нескінчених вінницьких судинах еритроцитом губиться людина, її легалізована мета – жертовністю [від вечора до рання] довести, що поети не останні у черзі до редактора_Христа. 22 Чумацький Шлях тече Південним Бугом. Важкі вози вгрузають у намул. Скриплять колеса. Серце крає туга. Ропа води освячує пітьму. Поет_і_слово – двоє – вдих_і_видих! Іти крізь ніч … на місяць віршу вити… варіювати з надміру краси… форматуватись… вештатись по чатах… буденний день молитвою стрічати… благоговіти – Господи, єси… 23 Шеренги слів шикуються в когорту, яка мене боронить від навал мовчання. А мені на полі Wорду навзаєм захищати ці слова! А ще – безсилля втілити у мову із власним серцем праведну умову: не галасуй – живи, пиши і стеж, люби жінок, радій, прополюй друзів, цінуй себе, віддай належне тузі – і до мовчання з часом доростеш! 24 Ладнає вудку тихий хлопчик_ранок. Ґелґочуть гуси. Риба пінить став. В сільській капличці моляться на рани жидами розіп’ятого Христа. Земне довкілля мружиться спросоння: на полі неба квітне сонце_сонях – краса непередавана! Однак, у цьому естетичному безладді поети – що шаленці у палаті, де хворий словом завше одинак!
|