Весталок, жриць храму богині родинного вогнища Вести
         в Римі, за порушення обітниці хоронили заживо.
         Жрицями ставали дівчатка із заможних родин у віці 7-9 років.
         Строк служби вимірювався трьома десятиліттями...


1

В сімнадцять літ погасну - смолоскипом...
Сухі вуста…Жива, тремка - в землі.
Кохання -  смертний гріх. Звільни дожити
В очей сапфір залюблену. Гріхів
Я не надбала більше… Де ж ти, Весто?!
За пристрасть я похована живцем!
В скелет огидний перейду... Ця скеля
Від смерті ні на йоту не зросте...

2

Німа богине, що могла я знати
Про ціну зречень - в сім неповних літ?
Обітницю дала чи лжеприсягу?..
Ніхто не відкопає - із рідні...
Страх пригасає... Палахтить зневіра.
Ти не почуєш, Весто, каяття!
Ти - лише привид... Храм твій - на узгір’ї...
Табу - на волю... Жриця? Ні, раба...
Третину строку я – весталка смугла -
В жертовну піч поклала... Зжер вогонь!
Клював жар–півень, мов зернята, юність...
А лінія жаги текла з долонь,
Молила:” Йди, за це не буде згуби,
На Палатіну велелюдний схил -
Його спіткаєш, упізнаєш... Любчик -
У шатах Ареса..."
                       Ти, Весто, лише...дим.
                               

3

Флер споминів плету. Зів"яли крила.
Літ скарб – у вузлику. Чадить свіча...
Безтрепетно зійшла у склеп-могилу...
Якби ж отак зуміла зустрічать  
Коханого в супокої алеї,
Він звив одрину з кипарису віт...
Почуй, о Весто, мову неєлейну:
Не жар твій любий – парадизки цвіт,
Що кружеляв і... холодив долоні -
Обпечені... тлумив і страх, і щем.
Мій лицар... присягався край колони,
Що саван-млу... за ніч... по...рве... ме...чем.