1.
Здрастуй, хтосе. Давно не казала
крім заїжджених фраз ані слова.
Ти — святкова урочиста зала,
а у мене — забуднена мова:

ранок-чай або кава без тебе,
очі — в дзеркало, носа — за вітром,
вітер дме паралельно до неба,
небо — мовчки. А далі — обід: ром-

антична самотність між нами
розкладає канапки-пасьянси,
і герої героїв реклами
декламують оновлені станси

двадцять першого телестоліття.
Далі — ще дочекатись вечері,
врешті скинути неолахміття
і заснути у неопечері…

2.
Чиясь байдужість пахне льодом,
а бутерброди на сніданок
засмачують цей прісний ранок,
та найсмачніше буде згодом:

квітневе сонце медом в очі,
і +15 після зливи,
і всі кущі в дворі – щасливі,
а люди – хто собі як хоче:

кому – новини до сніданку,
кому – сніданок до новин,
кому – у небі апельсин
ховає носа за фіранку

ранку. День попід дверима
вмостився капцями: чекає,
коли ми вже нап’ємось чаю-
кави і… (яка там рима

до слова?) Словом, як усюди:
кому – день-короткометражка,
кому – артхаус. А заважко –  
чекай на вечір: далі буде.