Невже моя душа не важча туби мазі,
П’ятнадцяти пігулок, мензурки з аш два о?
І тіло маніяка, і тіло психіатра -
Усіх, кому „потрафило” потрапити у морг,
По скону трішки легшає.
                                    О ні, не кілограми
Злинають тихо-мляво крізь хмари в небеса,
А лише кілька унцій (мізерних вісім грамів!)
Ефірної субстанції плоть мертву залиша.

В часописі блищала оця перлинка-фактик...
Круг мене сіть не виплете Олжа - бридкий павук!
Та за відтинок часу, що ці рядки писала,
Хтось приручив тарпана, кота в ніс цюкнув крук,
Когось єство відчайне штовхнуло в лапи тигра,
А легкодух лякливий на крок не має сил…

В усіх землян душа - по вісім грамів?! Дивно…

– Безглуздя… -  думний сонях шепоче.
                                                          "Травісил"!
Візьму пігулку в руку. Ваги не відчуваю,
Моя вузька долоня - не шалька терезів...

Невже душа поета не важча туби мазі
Чи жмені тих пігулок, що грип узимку з’їв?




* - пізнай себе (лат.)