1

Я – біла глина у твоїх руках.
Нестримно
               кружеля
                            гончарне
                                          коло…
Вже обпалилась у п"ятьох печах…
Уже на лик мій
                       опадають  зорі…

Я - амфора. Залиш мене між тьми
Забутих витворів. Гойдає сміх колишніх...
Я застелю гончарний круг.
                                        Іди!
Я вже остигла. Облетіли вишні...


2

Я вже боюсь не рук – своїх глибин,
Тієї висоти, що над столами.
Скажи, чи ти кохав, коли ліпив,
Коли найперша піч вогнем залляла?

В поливу ти додав сльозу і кров.
Червіньку й сажу пізнаєш наосліп.
Чому ж спинився?
                             Ні, таки пішов –
По глину і череп’я - в зимну осінь…



3

Ганчір"я.
              Стигми.
                           Плями.
                                       Де ж зірки –
Якими обсипала ніч та щедра?
Опону смутку вчора відслонив –
Хотів переступити в рай майстерні.

На кучерях блищав міцний обруч.
Біля мізинця – шмат масної глини…
Тепер мене не візьмеш голіруч –
У шосту піч навік переступила.