Колись, як дощ утопче в ґрунт сліди
І перший сніг притрусить релю в лісі,
Я відпочину від мандрівок, див -
Зроблю для музи каву й тірамісу.

Ти, прожектер, накинеш плед із мар,
Хлебтатимеш какао... Пахітоса
Світитеме на вигадку-роман.
Ми стрінемось в раю, де квітне просо?
Нас розділятиме зелений віадук…
Ще любляча, сумлива і наївна
Ітиму я на пломінь губ і рук,
Шептатиму: "Для мене - богорівний..."?

Нехай - в романі. Та отут, в бутті,
Замало ролі одаліски, милий.
Благала сніг - і він тихіше мів...
Уговкала в під"їзді пса...
                                      Щосили
Пожбур пісний роман за фалди штор!
Вікно розкрий - орканом розбуялим!

Ти ж плів колись: ”Мій дід - конкістадор…”.

Звойовуй форт, бо кличе бард за яйли.