Гірка недомовленість білих конвалій.
Задимлений вечір. Твій погляд палкий –
Сріблястий наліт на світлині реалій.
Прижовкла світлина, сюжет не новий.

Зустрілися в дощ – по розлуці уперше –
На довгій дорозі у вік довжиною.
Моя парасоля у сфінксах уперто
Стирає межу між „твоєю” й „чужою”...

Забудь, як тулилась до тебе – щаслива –
На вежі, в під"їзді, на ветхих мостах!
Були не страшні блискавиці... У зливу
Одна парасоля вкривала – мов дах.

Чи іншу сховаєш від спеки і шквалів,
Розкинувши неба прозоре шатро?

Мені тепер даху для щастя замало!

Заходжу в тролейбус.
                                Прямуєш в метро...