1 Махнув рукою Зевс на рід людський: Пожадливі людці, підступні, хтиві… Бог Прометей, що плоть живу зліпив, Митець був неабиякий, та схибив. Червону глину він полив слізьми. В Беотії добра такого - сила! Буває, в сон бреде із-за верби Бліда істота з нігтями крихкими, І квилить, звинувачує творця, І рани вивертає, мов кишені... Я ж не зцілю графітом з олівця. Похнюпиться бідак, іде між скелі... 2 Здола твоє творіння холод… звір… – Дзижчав комарик-сумнів Прометею, Тож злинув відчайдух-творець до звізд – Щоб полум’я внести в сирі печери. Відкрив титан таїни ремесла, Кебетних homo вчив азів мистецтва… Пандора спроквола у світ зійшла... І посаг простягла Епіметею… Вона велеречивою була, Уміла вговоряти, научати - Принадність Афродіта улила В краплисті очі барви океану. Зі скрині у товпу спурхнули круки: Турботи, смутки, немочі, жалі… І… Прометея Зевс прирік на муки. І… звів потоп усе живе Землі, Бо homo гризлись між собою, наче звірі. Абрис Парнасу бовванів серед імли... Зійшли з човна Девкаліон і Пірра. Забаглось їм планету заселить. Зачувши голос з віщої печери – Напучування-поук божества, Засіяло подружжя, метр за метром, Камінням живодайні ті поля. ...І проросли небавом крізь пирій Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві… Девкаліон і Пірра, бранці мрій, Не мали втіхи від такого дива, Терпляче вчили плем’я, день за днем: Ріллі - зерно, а вітерцю - маргінес… І збіжжя струм тік у рядки поем. Плекали філантропію і рівність. Арес чи Марс, нащадок Гери й Зевса, Вбивати вчив. І вчив не абияк! Бряжчать медалі... Реп"яхами - певність: Сьогодні хлопчик - а за рік вояк. 3 Несуть хлоп’ятам не торти в дарунок – Шаблюки, каски, танки, пістолет… І вчиться син у батька дерти руно. Зі скалки зла спалахує Афект… А з вікон Олімпійського палацу Зевес невсипно дивиться (віки!) Як із жертовників - між нив і плаців - Кармінна кров струмує на вінки... Колись я розчахну врата в Елізій. Ось пережду між верб стонадцять злив... Невже і там побачу юрми грізні – В затінні кипарисів і олив?
|