1
Махнув рукою Зевс на рід людський:
Пожадливі людці, підступні, хтиві…
Бог Прометей, що плоть живу зліпив,
Митець був неабиякий, та схибив.
Червону глину він полив слізьми.
В Беотії добра такого - сила!
Буває, в сон бреде із-за верби
Бліда істота з нігтями крихкими,
І квилить, звинувачує творця,
І рани вивертає, мов кишені...
Я ж не зцілю графітом з олівця.
Похнюпиться бідак, іде між скелі...
2
Здола твоє творіння холод… звір… –
Дзижчав комарик-сумнів Прометею,
Тож злинув
відчайдух-творець
до звізд –
Щоб полум’я внести в сирі печери.
Відкрив титан таїни ремесла,
Кебетних homo вчив азів мистецтва…
Пандора
спроквола
у світ зійшла...
І посаг простягла Епіметею…
Вона велеречивою була,
Уміла вговоряти, научати -
Принадність Афродіта улила
В краплисті очі барви океану.
Зі скрині у товпу спурхнули круки:
Турботи,
смутки,
немочі,
жалі…
І… Прометея Зевс прирік на муки.
І… звів потоп усе живе Землі,
Бо homo гризлись між собою, наче звірі.
Абрис Парнасу бовванів серед імли...
Зійшли з човна
Девкаліон і Пірра.
Забаглось їм планету заселить.
Зачувши голос з віщої печери –
Напучування-поук божества,
Засіяло подружжя, метр за метром,
Камінням живодайні ті поля.
...І проросли небавом крізь пирій
Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві…
Девкаліон і Пірра, бранці мрій,
Не мали втіхи від такого дива,
Терпляче вчили плем’я, день за днем:
Ріллі - зерно, а вітерцю - маргінес…
І збіжжя струм тік у рядки поем.
Плекали філантропію і рівність.
Арес чи Марс, нащадок Гери й Зевса,
Вбивати вчив. І вчив не абияк!
Бряжчать медалі... Реп"яхами - певність:
Сьогодні хлопчик - а за рік вояк.
3
Несуть хлоп’ятам не торти в дарунок –
Шаблюки, каски, танки, пістолет…
І вчиться син у батька дерти руно.
Зі скалки зла спалахує Афект…
А з вікон Олімпійського палацу
Зевес невсипно дивиться (віки!)
Як із жертовників - між нив і плаців -
Кармінна кров
струмує
на вінки...
Колись я розчахну врата в Елізій.
Ось пережду між верб стонадцять злив...
Невже і там побачу юрми грізні –
В затінні кипарисів і олив?
|
