Останній день у санаторії «Довіра».
Малюю птаха, трохи схожого на звіра.
Моя сорочка гамівна зросилась потом,
І я завершив свій політ з автопілотом.

А за вікном уже змінились пори року.
Тремтять дроти, сп’янілі від електрошоку.
Брудні бинти на згинах рук. Медбрат сміється.
А за вікном – чуже вікно. І серце б’ється.

Надворі сніг. Замерзлі пси. Застиглі ріки.
Я так стомився пити час і пити ліки.
Приносять вчасно чай липкий. Мене вивчають.
Бо я, здається, не такий, і всі це знають.

А за вікном уже давно не ті картини.
Замерзлі пси. Застиглі дні. Пожовклі стіни.
Я тут мав слово, мав свій крок. Я був героєм.
А там я навіть не порок, – лиш скирта гною.

Останній день. Моя триває терапія.
Я майже спав. Я розповів, що смерть – це мрія.
Моя сорочка гамівна. Медбрат сміється.
А за вікном – чуже вікно. І серце б’ється.