Светлана-Майя ЗализнякГра1 Немилосердна спека полуденної пори. Ховаю в море тіло. Мовчиш. Маскуєш душу. На пляжі - брязкотельця, совочки дітвори... Маля пісочком грається – а я вже грати мушу. Гра в пестощі, у сон, у сліпо-глухо-німоту... Чекає ринг сипкий - словесного двобою. Чимало ігор... Дев"ять програно тобою. Цікаво: скинеш з п’єдесталу чи сама зійду? Купити б роль окатого споглядача, круп’є. Згребла в кишені виграш. Ти пішов за яйли. Кругленька сума, але ж благ обом не додає. Це - рай платановий. Чужа липнева Ялта. 2 Південна ніч. Танок муслінових фіранок... Гра у "забудь". Скрип шальок... З мушлі - шелех віт. Ось рішення штовха:"Давно пора на ґанок..." Із пазухи воріт – худющий чорний кіт. Сахаюся від звіра – кажуть, бісів рід! Ліхтар скрегоче:”Буть коту... гладким... рудим...” Кіт вигинається... Рудіє... Став гладким. Провал і крах – віднині – успіх означає? ...Холодне рішення – втекти - пиріг до чаю. Це ж знову – гра! Набридла гра у НАВПАКИ. У ній зайча лякливе стане вовком диким, Магноліями пишними - смоковничок пеньки, А павами безхвостими - бундючливі індики. Вагання... Слизько. Ні, мені ця гра не личить. 3 Які ж міцні лабети Суєти! Гойдає море місячну доріжку... Стежа у Спокій. Рух там – лише пішки, Там сірі миші, палеві коти. Я не зумію хвилями іти! Гладенькі говірливі камінці Озвалися на запитання-кроки: - Над нами – небеса у „молоці”. Ото – справдешній плай у Вічний Спокій... О, не під силу мені злет високий! Я – лиш уламок від планети Мрія. Я увібрала сяєво пульсарів. Живу край моря. Так самотньо - в парі... Десятки літ доводилось літати. Допоможіть горою в тиші стати Побіля Аю-Дагу! -Не зумієм...
|
2001 Полтава © Светлана Зализняк |