*   *   *
Не засну, все-одно не засну.
А засну – ти укотре наснишся…
Сни із запахом полину,
Із суцвіттями на узліссі.

Там є наші стежки. Дуби –
Широченні, не охопити.
Ти ступи у мій сон, ступи,
Де хитаються дикі квіти.

Де заплутались спориші,
Де у зав`язі груші й сливи,
Де б сміялися від душі,
Де б були молоді і красиві.

Стрінеш – скажеш? Про дикий мак,
Про полин, а не цвіт сандалу,
Як дуби обіймали, як
Один одного обіймали?

Чи укотре з того почнеш,
Що між снами – свої закони.
Нам наснилось одне і те ж.
Нісенітниця…
Забобони…