Може сніг, може – час
Кинув фарби і висвітлив сіре.
Безголоса дрімота
Скувала бажанням ланцюг.
Вічний поклик для нас
Перегони від прірви до прірви.
Лови – гра чи робота?
Хто призначив нам долю оцю?

Ми йдемо день у день.
Крок у крок і за подихом подих.
Незважаючи на
Хруст гілок чи зведений курок.
Наше лігвище де?
Вкрита льодом самітність свободи?
Розділяє стіна
Нас від себе на вовчий стрибок.

Ми творили закон.
І самі ми були у законі.
А тепер хто – кого?
Власний голос  у пастку веде.
Погляд смерті – не сон.
В спину дихають люди і коні.
Чи спасе вовчий Бог
Нас від згуби зрадливих людей?

Чи спасіння нема?
Сірим душам вкривати підлогу?
Вовковий – от мастак:
Нашим голосом кличе в пітьму.
Червоніє зима.
І сльоза у самотнього Бога,
Як життя витіка:
Безголоса молитва йому.