Ох, яка ж у тебе й мова, красень-хлопче -
ти занурився в незнане, як у став.
І  неначе давнє море, став хлюпоче.
Ніби ти вже українцем зовсім став.

Так я рада, бо сама на тебе схожа.
Зрозуміти б, де моя, де не моя
мова рідна чи культура… боже, боже…
Запалає, - не впіймаю солов’я.

Знепритомнію – як диво, Володимир,
і себе, неначе Малка, бережу.
Тисячами літ по часові водили,
а де зараз я, нікому не скажу…