жовте листя, неначе луска невідомого звіра,
я сьогодні – осіння, гірка: допікає зневіра.
чи хандра, чи то стала мені непомірною міра,
у якій потонути змогла найсильніша із вір

під чоботями часу яскраве тьмяніє індиго,
відображення лиць у калюжі: назвемо це збігом,
дивозбігом обставин, який ненадовго застигне,
а потому побачимо: ножиці-камінь-папір…

перетерта на гальку дрібну, перетерта на гравій,
чорні ґави ловлю, і несолодко пійманій ґаві -
їй би радше сидіти собі на розлогій агаві,
та й мене переслідує зграя подібних бажань…

і немов по воді, я ступаю по жовтому листі,
білки-стрілки летять, і каштани стрибають, як вісті,
і здається: я ніби ходжу по нагостренім вістрі,
я – це крапля живої води,
що стікає з ножа.