Сосни плакали й співали,
чи підспівували морю,
сонце сльози вигрівало,
покохавшись з раннім бризом.
У піску солоні бризки
запліднили прибалтійство,
народивши Жямайтію.

Заховалися у дюнах
до пори соснові сльози.
Незворушливий Нямунас
лоскотав тим соснам ноги,
а по ночах жовторогий,
як у росах небо зрідне,
розсипав по хвилях срібло.

Що це? Кольори симфоній?
віртуальність співу фарби?
Королі, свічки, долоні...
Нерозгаданий Чурльоніс -
переплетення гармоній,
співомовна бурштиновість
безодвітнї любові.

Час кору з тих сосен злущив,
розрівняв пісок над ними.
Золотаву жовтизну ще
встигло сонячне проміння
в полотно меланхолійне
вмалювати. І лишило
дозрівати горошини.

Просипаючись крізь пальці,
віковічну таємницю
шепотів пісок прибалтський
про кохання моря й сосен,
потім золотаві роси
скочувалися з долоні
поперек, по руслу долі.

По якій котитись далі?*
Роздвоїлося те русло...
Про які дороги дальні
магія зірок мовчала?
Про човен біля причалу,
збитого з канадських сосен,
про чужих  кленовість осен?

Між Лонг Айленду каміння
не просієш бурштиновість,
хмарочос - не Гедимінас,
і Флоридна спеки хтивість -
це не Паланги цнотливість.
І приклеяна усмішка -
як медовості надлишок.

Лиш оазою в пустелі
ця книгарня. І дванадцять,
як апостоли із келій
п"ють долонями з джерела
ностальгії п"яні зерна.
Ніч і пляшка.Як удома...
Лабас нактіс, пане Томас!

*Роздвоєння лінії долі на долоні означає виїзд за кордон.