Знову 39,
або Переставлений ефект перевернутого подвійного дзеркала*

…І прОлітали кобилиці.
Від Ланей щось у них було.
І хмЕлем повнились зіниці –
СтоКрило почуття росло!

Хто Спрагу знає Рисакову,
ПожАдливу бажань жагу?!
ЗагНузданий – порве окови
Й не Дасться шию у дугу

СкоРить наїзникові-часу.
ЦілУє ланю зацний кінь…
– О гоРдий сину Опанаса…
О! трИдцять дев’ять все ж таки!..

Тут Справді можна помилиться:
Як лАнь, крізь далечінь таку
ВтіКала юна кобилиця
І в бУйні руки Рисаку!

5-6 травня 2002 року
_____________
* Вірш був присвячений доктору філологічних наук, професорові Волинського державного університету імені Лесі Українки Рисаку Олександрові Опанасовичу з нагоди 63-ї річниці від дня його народження. А через рік і кілька місяців ювіляр відійшов у вічність. Хай залишається великий життєлюб живим у вірші і в пам’яті тих, хто його знав!