Стас Бєльський м. Дніпропетровськ Задзеркалля 2 В глибині напівкулі розгойдується зародок маятника. Так співають тілько лошаки. Позверхній натяг небезпечний. Ртутна людина ось-ось лусне і забризкає іржавого самурая. Тож, поки ми на оглядинах святих джунглів, пляшкове скло стало прозорішим, і гумові кури наливаються злістю. В глубине полушария раскачивается зародыш маятника. Так поют только лошади. Поверхностное натяжение опасно. Ртутный человек сейчас лопнет и оросит ржавого самурая. Ибо, пока мы созерцаем святые джунгли, бутылочное стекло светлеет и резиновые куры наливаются злостью. 3. На концерті поезії На дві години перестану бути прямокутною зіркою, сховаюся, ніби яєшня, у нутрощах розпеченої пательні. Сонце сіпається – заляпаний чорнилом дзвіночок – та не виронить звуку. Руки обростають рівнобокими очима і короткозорими трикутниками. Ану ґайтя, двоокі! Сперечатимемося з рожевими каптурами, що спускаються, як вертольоти, з ґратованої стелі. Хвилювання – це як дарунок, той срібний ключ, що дозволяє відчиняти наново ницість, як давно забуту батьківщину. На два часа перестану быть прямоугольной звездой, спрячусь, как яичница, внутрь раскалённой сковородки. Солнце дёргается – обляпанный чернилами колокольчик – но не издаёт ни звука. Руки обрастают равнобедренными глазами и близорукими треугольниками. Кыш, двуглазые! Будем спорить с розовыми капюшонами, спускающимися, как вертолёты, с решетчатых потолков. Волнение – это подарок, серебряный ключ, позволяющий открыть заново пошлость, как давно забытую родину. 4 Перше слово було гірким, як горілка, друге – вологим, як мох, а третє, як вузлувата дорога, обминало сміттєзгарище. День безправний. Коханці падають, Як пластмасові ґранчаки, У придорожню траву. Феєричне безсоння зранює підошви ніг на битому склі хоралів. Кавові скульптури витріщаються на немовлят. Смоктуновський іде в глядацький зал з мішком пуголовків. Вишуканий вереск пилки. Завіса. Первое слово было горьким, как водка, второе – влажным, как мох, а третье, как узловатая дорога, огибало мусоросжигатель. День бесправен. Любовники падают, как пластмассовые стаканчики, в придорожную траву. Восторженная бессонница режет ступни об осколки хоралов. Кофейные скульптуры глазеют на младенцев. Смоктуновский идёт в зрительный зал с мешком головастиков. Изысканный визг пилы. Занавес.
|