Хорт-наркоман вирушає кудись на лови,
зблискують мрій моїх іскорки незаконні.
За запиленим склом - пихате алое
доживає віку на підвіконні.

В'язні на "критці" по колу чи по квадрату
ходять. На площах чиїсь лопотять промови.
Іноді висмикнеться в електорату
спідня сорочка напівзабутої мови.

Щось би почати. Та багатьом вже пізно.
Кров, як Зінка, стала млосна і млява.
А по суспільству розповзається бізнес -
слово, жирне, наче нафтова пляма.

Ніготь тисячоліття. Вже залишилось трошки.
Чутно - в тумані гарцюють незвичні роки.
Виє ворог. В дядька глибшають зморшки.
Масні, аж сяють червонощокі пророки.

Гладенькі люди, з нікелю і пластмаси,
спритно розкручують шестерні змов таємних.
І по-отецьки на ввірені маси
наставив око зализаний євнух.

Борсання в гної. І - ні життя, ні смерті...
Але, злетівши понад оцю примару,
вервечкою сподівання, білозубі і вперті
сторожко сходяться до Холодного Яру...