Друга чаша


Хотів солодку чашу пить
(Наївність мила),
Достатньо стало пригубить –
Вона гірчила.

Хотів, щоб раз і назавжди…
Чи сили стане
Нести гіркі твої меди
По край останній?

Гірку пропив – жив як не жив –
До половини.
Як бути, світе, підкажи
Слабкій людині.

…Знов у мою самотину
З країв привіту
Послала доля ще одну,
Ущерть налиту.

Весною світ увесь пропах…
О чашо друга,
Стояла у твоїх очах
Вселенська туга.

Як самогубцю глибина,
Манили вічі.
І серце тенькнуло: вона
Її – у вічність!

Чуттів моїх високий біль,
Сльозино в оці!
Не перебродить буйний хміль
У кислий оцет.

Уп’ється інший при вині
Твоїм назавше.
Яка солодка ти мені,
Неспита чашо!