укр       рус
Авторов: 413, произведений: 41982, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2009.01.07
Распечатать произведение

Олег Короташ

Дарина і Еней

Д. К.

У рушник загорнувшись, немов туніку,
зверху ніби мислітель, а нижче – фавн,
декламатор «Вергілія» просить ріки
повернути русла і стекти од віку,
щоб видохся моря глухий орган.

Як найвище щастя: гризу оплаток
цього дикого часу, де бозна де,
обійнявши тебе, наче жид – достаток,
сам не знаю хто, але – твій початок,
розглядаю прийдешнє, котре гряде.

В цьому є класицизм – накликати небо
бути свідком розвалу держави, міст,
коли клямні епеї, роззувши кеди
і бійцівські ремені, беруть штахети
приладнати до зради конячий хвіст.

Вже не вірю богам, але вірю в Бога.
І мені «до сандалій», як Гермесу страх,
що Афіна – фригідна, в Ареса роги
сягнули потоків, де миє ноги
вічно юна Харита – твоя сестра.

Як найвищу любов, як любив столицю, –
презацного тіла обійнявши стан,
цілувати перса і твої сідниці
захопивши в долоні – ввігнати крицю
затвердлу у тебе, немов таран,

аби море сказилось! Та є – курети,
най рятують від хроносу двох царів,
як колись малого, бо нас – не зжерти!
Я волів би від тебе зазнати смерти,
ніж вклонитись урану, чий атом – гнів.

Твої руки розкриті – нага і проста;
смієшся так дзвінко, що голос – час!
Але час – окрутний: біліють кості,
що війни імперії ними мостять,
як постіль, царице, твою для нас.

І це – твій Карфаген; за вікном світає,
колісниці трамваїв до шахтних стін
підвозять рабів; життя минає…
Втім, закохана жінка коли кохає, –
міста набувають ціни руїн

або – дієслів у піснях аеда.
Хоч аеди – сліпці, коли гнів богів
сипле попелом голову густиною меду, –
голос вічних буколік рятує Лету
від повсталих титанів чи пак чортів.

Як найперше яйце не пригріла квочка,
наша доля не прийшле, а те, що – є!
Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку…
Бо зла Юнона, суча дочка…
Бо соловейко не дає…

Бо майбутнє – найшвидше зрізає відстань
у минуле, що зроджене із вагін.
Ти прогнулася, жоно, як сіамська киця…
І гряде Колізею гігантська піцца,
Рим лапшою звисає з протрухлих стін.

2008
Донецьк
© Олег Короташ
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании