***

– Людина – це звір,– сказав кірасир.
– Людина – то цар,– сказав гусар.
– Людина – брехун, – сказав драгун.
– І все ж один… – сказав селянин.

         І пішов трощити один,
      І пішов захищати другий,
      І, зневірившись, третій втік,
      Та й  посіяв гречку мужик.

– Людина – жебрак,– сказав козак.
– Людина – то вир,– сказав жовнір.
– Людина – позер,– сказав гренадер.
– До всього звик… – сказав робітник.
       
                                І схопилася мати-земля,
                                І вогнем запалила поля,
                                І намірявсь на діда онук,
                                І в степу закашлявся крук.

– За людиною майбуття,– мовило небуття.
– Вона скоро згасне,- сказало сучасне.
– До землі не верта-а-а-є,– лунало з небокраю.
– Вона її син!– сказав селянин.
        
                                 І за списа вхопився  чернець:
                                Думав, лиху на тому  кінець.
                                Тільки думу свою зберіг –
                                Перескочив через поріг…