Коли негаразди  вщент
розіб`ються просто,
і четвертий вимір на серці
замкнеться колом, -
увімкну свідомість,
на стрічці –
безлюдний острів
La мажорних слів
і поезій звабливо-голих...
{ДО-РЕ-МІ}
Я марю вже трохи
іржавим часом,
коли берег моря
і хвилі – по тілу лезом,
полотно небес
так просило руки ПікАссо,
щоб крутився пензель
сповільненим  поло –
незом,
але знову {МІ},
і {МІ}нери заклали {МІ}ни
десь між ребер зліва
у дуже вузький {ФА}рватер.
Хибний крок, -
у небо летить металева
злива,
і тяжіння-магма
спливає назад у кратер.
Це все трохи смішно,
якби не було так...
Знаю.
Я купую Всесвіт
(в кишені – чотири {СОЛЬ}до),
а на здачу – простір
від рими до небокраю,
у якого шрами
болюче – багатовольтні...
Але {ЛЯ}мінор
трохи [нЕдоречний].
Обернись!
Вже час розправляти крила...
{СІ}рники – до тіл
словоблудних речень
(хай палає ніч,
як того хотіла).



P.S.
Послизнеться час,
упаде на спину
(купа мА-тюків),
а в кінці попросить:
[... “тут цензура”...], [...”й тут”...],
от хіба єдине:
“...оХХХ і написав...
ну а може {ДО}сить...?!”