Я полюбляю усе знежирене,
Хіба що жінок це не стосується.
Бува побачиш як стегна гойдаються,
Коли вона проходить по вулиці.
Захчеш обійняти - рук не вистачить.
За нею йдеш, як зачарований.
Вона час від часу на тебе дивиться -
І вже сміливий пішов здоровкатись.
Ось тобі, натечки - перше побачення.
Йдеш чи в кав’ярню або додому.
П’янка-горілка, танок задля годиться,
Руку повільно спускаєш додолу.
Чого вона зазвичай би соромилась,
В ній поруч тебе тепер прокидається,
Воля рукам під хмелем нестримана.
Ґудзики якось самі розстібаються.
Чуєш які в неї стегна напружені,
Груди м’які ті великі, як подушки.
Левиця гаряча на тебе чекає
“Милий, візьми мене” - на вухо пошепки.
Тіло велике спадає на ліжечко,
Ти простягнешся на боці лівому.
Пестиш пухкенькі, м’якенькі бганочки.
Зробить приємно вона й тобі милому.
“Ну, то візьми вже, не сила терпіти бо!” -  
Пристрасно стогне, тебе притискаючи.
Несамовито прохання виконуєш,
В грудях її лицем утопаючи.
Вдячно цілує ув очі хмариночка,
Пестить пухкенька волоссячко твоє.
Чимось домашнім від неї повіяло.
“Лишися зі мною, щастячко моє.”
Ладен би був хоч на вік залишитися,
Тільки хмілець від кохання вже видохся.
Так розпрощаєшся мирно-лагідно.
Потім мабуть і у бік не подивишся.
Скільки та в світі іще таких лагідних,
М’яких, тепленьких, неначе пір”їночка!?
Бач, он іще одна радість по вулиці
Тихо пливе, наче в небі хмариночка.