Мій сьомий берег, наче променади,
Бруківку вишуровують паради,
До блиску натирають шиби вікон
Ударом в струни і завмерлим криком.

Мій третій лабіринт – печери й гроти,
Звисає сталактитами скорбота,
Ліхтар надії світить, та не гріє.
Чому ти потьмяніла так, надіє?

Мій перший був завжди моїм останнім
І пізно уночі, і ранком раннім.
Так густо в келих наливаю херес,
Так сильно медом пахне тільки верес.

Мій вал дев’ятий – нездоланність моя,
Я хочу, щоби розступилось море
Переді мною, як перед Мойсеєм.
Я - з каменю оживша Галатея,

Палаци і сади Семіраміди,
Я – невідкрите восьме чудо світу.
Шукай мене, а як знайдеш – ніколи
Самотнім птахом не пускай на волю.