До хати муха залетіла,
Бо поживитись захотіла.
На хліб спустилась, мов літак,
Та хоботком і так, і так
Все смокче, пробує на смак,
Прицмокує та промовляє:
" От смакота! Оце так-так!
Солодше, мабуть, не буває,
Не те, що ритись на гною.
Це місце треба пям*ятати,
Щоб час від часу прилітати.
Я вже хазяїв цих люблю!
Такий сніданок зготували
Для мене, не пошкодували
Своєї праці і часу.
За що ж ? Напевно за красу
Моїх очей, за крил розмах,
За пісню, що її співаю,
Коли щоразу прилітаю
Під цей такий гостинний дах.
Отож, така я гарна й мила
І ці наїдки заслужила!"-
Так муха думала собі.
Аж тут вернувсь господар з поля,
Побачив муху на столі.
"Та що ж таке, що за сваволя?
Та, гейби, вигнав вас усіх,
А ви назад, немов на гріх!"-
Отак господар закричав,
Скрутив газету, загарчав,
По паляниці зверху - трісь,
В удар усю уклавши злість.
Та бідна муха ледь втекла,
До вікон притьмом полетіла,
Надворі на криницю сіла,
Сльоза їй з ока потекла.
"З такого місця та зігнали,
Та хоч поснідати би дали!
Такий солодкий був хлібець,
Але халяві вже кінець.
Не оцінив красу мою
Господар, мало не убив.
Знов доведеться на гною
Шукати їжі і від злив
Ховатись. Отаке життя,
Паскудне в мухи майбуття."-
Себе крилата пожаліла
Й назад до гню полетіла.

Манить далекий край чужий -
Там і вода, і хліб солодші.
Та гній, хоч гній, проте він свій
Й до тіла ближчі свої воші.