Чекати вірш…
Почати вірш, як дівку.
Хоч в далині лиш храми і млини.
І оре скіф свою трипільську нивку,
Чекаючи в долині далини.

Лежить село, пропущене крізь жили.
Ведмедиця з наївним ведмежам…
Чекати вірша, за яким стужилась
На двох одна розхристана душа,
Яка ще повна подиву, не суму,
Твереза від пісень і полину.
І ні за які ні суму, ні суму
Не скурвить
Громом точену струну.

Бо так їй вічно, віщо так і дзвінко.
Бо хто ж вона? –
Бездомний домовик.

Почати вірш…
Чекати вірш, як фінку
Весняної запеклої трави,

Коли вже мало жінки й батьківщини,
Діряве небо жовтим медом зір…

І ніби ти нікому і не винен,
І ніби Всесвіт змерз в твоїй сльозі.