Грецька, Ланжеронівська, Канатна –
все воно Одеса лимонадна.
А в повітрі – контрабандна змова
й невагома Лєнка Іванова.

З арок віє тонкозлотим часом,
тулькою і трохи контрабасом
(звідкись тупіт, виблиски «стволів»).
Плюс – акордеон, за ним – валторна,
скрипка і маслина чорним-чорна,
і алегро, швидко і без слів.

Тут пройти скрипучим коридором,
чи поетом, чи конкістадором.
Пружнокровні лункості її
заправляти світу за краї,
і співать «за жизнь» – але не хором.

Не відчули? Ну, то хтось один.
Диха моря марний крепдешин.
Й місто над імлистим запиналом –
ось як мало бути, та не стало
(але може статись – допиши).

Кружеляє жовто-білий джаз,
у якому лиш відлуння нас.
Даленіє, тане вугол дома,
й Лєнка Іванова невагома,
і Привозу золотавий транс...