І знов чекати літа.
І знову йти по снігу,
Втискати ноги босі
В сліди чужих чобіт…

Така нестерпна звичка –
Не бачитися довго,
У космосі ілюзій
Повзти, мов скорпіон.

А океан мовчання,
Що ділить наші душі,
Перепливе лиш човник
Із паперових мрій.