Не відпущу на волю. Спробую все забути.
Кожного слова серцем не дозволю відчути,

Щоб не розбити дійсність, тіло не  розірвати
Тим, що короткі строфи можуть в собі ховати.

В зошиті у клітинку – наче думки за грати.
Але чому приймаю вірші свої, як страту?

Боляче, коли знають і впізнають, і бачать
В кожному слові – душу, кожне тире щось значить,

Кожна невинна буква – частка мене самої,
Те, що мені ночами в снах не дає спокою.

Те, про що не розкажу. Те, чого не спитають.
Те, що в сльозах чи блиску очі мої ховають.

Та не мовчиться… Криком хочеться написати:
Я ж не зумію іншим чином переживати!