Часи були невигадливі. Теплі, мов анекдот.
Дзвенів трамвай. За цегляним забором                                        
двигтів завод. Заломлюючись за поворот,
ниті афер тяглися, нерви пригод.                                                                                                                                                                                                                                                                           Поряд жовтів головою Єгоров.

Щось завихриться в небі – здавалось – і все!
Барви незнаних щасть рушать по околотку!
Розтуляться чиїсь губи. Відкриється сейф.
І золота “бура” переб”є “молодку”.

Дивні птахи жили у нас під грудьми,
мінились по футболках, сідали нам на спецівки.
І вишіптували розпливчастими крильми
м”ясо Кіншаси і револьверні цівки.

...Сни нові стирчать в новий горизонт,
йдуть за нього, ковзаючись, мов по насту,
до далеких вогнів, до темногорлих змов,
прірву смерті латати промінням братства.

Пада відсвіт сюди, в пістряве безмежжя,
де по закрутах вулиць – ще ті ми, й не ті...
Як раніш, тонко скляться видінь моїх вежі
і кольорами міняться в передчутті...