Критий вереснем собор неділі,
Повний хащів галицького тіла.
П’ть хлопи. В них руки почорнілі.
Горілочка ж, як усюди, біла.

Дими звуків базарових, ранніх
І слова, що в небеса не втраплять.
Промінь сонця ламлеться на гранях,
З гранчака повільно пада крапля…

«Поклади мені долярів двіста
Зарплатні — і більше б ніц не хтів...»
(Пильне вухо наці-комуніста,
Анархіста ловить іскри слів.)

І часів гарячих, а не зимних
Хочеться. І купа винуватих.
Хоч немає черг ні магазинних,
Ані — що дивніше — автоматних.

А бруківка цокає так лунко.
Політрук... Станичний... Гауляйтер...
Око жде курвів для поцілунку.
Гей, «бандери», і мені налляйте!..

І ляга на голоси і кроки,
Біля ратуш і костелів біля,
На камінну на луску Європи
Давнє дике східне божевілля...