Спи, малеча…
Спасибі, що народився в годину дерев
(століття  хрестовий низ).
Буде легше.
Завтра на нас подивиться
тисячоликий дощ.

Я замовлю аж дві мелодії:
одну – для тебе,
іншу- твоєму янголу…

Спи, темноокий children.
Завтра відпустять нас
(а, може, залишать ще) –
ми залишатись навчились.

Клен готує для осені жовті картки.
Як він її ненавидить!
Контури рук, незнання колискової –
це мої страх і біль…

Нема в тебе роду…
Ти не радій і навіть
на сполох не бий.

А в хмарах
чисто, повітряно
гуси ридають, гуси…
Музика недалека. Місто – порожній став.
Я різала сон очима, щоб не відбувся,
А ти собі спав.