Невже ти був? Невже денебудь є?
Чи може все наснилося від туги?
Он віхоли грудневі й сиві хуги
Вже наближаються і струменять. З наруги
усе поснуло – трави, квіти... Дме
з-за рогу, з-поза простору, з-за такту.
Так увіходить музика з небес,
коли ще спиш і уві сні пливеш,
ширяєш, ширшаєш - і всюди ти й ніде,
і раптом прокинаєшся від ґвалту.
і дивишся навколо - і щемить,
болюче жалить: все тобі наснилось.
Де простір той, де щастя легкокрилість?
Довкола бруд і мармурова сірість
буденності. Пішли кудись музики.
Он бачиш, вітер ноти їх жене.
Морозом скуті деревця вже не
прошелестять, не захистять мене
від сніжних злив відчаю. Брак великий
сил життєдайних. Як і всі, в боргах
живу, душею ледве-ледь жарію.
Та не скоряюся і, всупереч зневір'ю,
ще вранці дістаю з шухляди крила
і приміряю з йменням на губах
твоїм, коханий.
     
23 листопада 1995 р.