Хоч сказися, душний  червень  розлізся на ясні очі
і кинув живу  жарину у  жаский світ, і згущує пломінкі фарби
аби  вітряний рота не розкрив мені, сонцевику,
так щоб лепсько було поворожити з джмелями на трьох
і від люлькового безтяму живим поцілунком загудіти в пітьму,
а там щокато розсміятися з голеньких сніжних пташат,
щоб не латати ломкі ребра на тонку втіху від терпкого сорому
і  не скинути вертким оком зі  світу  рум'янець очей.
Постривай, легкий на руку, чого тобі летіти у неподатну прірву?
Чого носишся як окружний дурень зі ступою?
Скопилив пухкі губи і нівроку розпузирився після пісного борщу,
швидко заметушився під сухий заячий хвіст,
аби скоро під руку вичавити з себе перелякано-вохряну прем’єру життя.
Рясні  і веселі блимнули квітки з легкою душею
і жалібні солов'ї  сколихнули дзвінкий лемент горобців
і запілікали худі сміх коломийки синячків.
У червні на полі лисе  сонце без страху  і догани, як лицар серця,
божевільно ловить  поцвілих мух,  їх дуже густо в галасі  
комах  і чути, як позакладало в вухах під гарячі балачки
з бурею в склянці води і на лихо красивий пілігрім
привселюдно роздягає в дорозі косу
і зелениться кадило і скроплює
кров’ю землю аж пил йде на цілий аршин слідом
і навколо з усюди суне  вітер торбу лиха, і скрипить зубами,
і давиться слізьми від хронини, проте скручує дулю в кишені,
і горя нема, коли тільки його горя,
аби з решетом у воді ловити журавлині зірки,  
і потім лінитися розігріти запах цитрини під вусом,
розім’яти кості лошаку, аби  жовтогарячий чорт
з баликом у сметані  в червневе тепло иіряв ковшем гроші
і купався у молоці Південого Бугу.
З червоними щоками сонячний зайчик ловить соколів-зівак,
і під тепле слівце ковтає слинку бусол,
а місяць розквасився з дюралюмінію  
мазнув вустами муравину дорогу, туди круть сюди верть,
аж срібний мед потік по губах
білогрудої  і дзвенять золотими сережками
дощові краплини на  соколиних тополях,
що стоять над ящериними курганами
і ходять молоді на винахід семимильними кроками
до себе у малинівку, на сліпу вулицю через просіку.
Ось там розлітається  самі за себе    нейтрино, коли наша бере,
і одразу ловлять вітер на довгі вуха
- о-о! – і  пропадає  геть нюх за тридев’ять земель,
де  червоний мак зацвітає під несподівану  блискавку
і цвіркуни тріщать в голові свої китайські церемонії.
Ледача на пам’ять сойка  розкраяла серце черешні,
У червневих чарах лагідна ягідка всім подобається,
а  жовта   мліє на сонці –  в козубку пожирає всім очі
і стоїть усім в точці зору билинонька,
наче повна повінця золота чаша золота,
Бог зна з якого часу наступає друга її молодість.
Адже у червні так пахне сіно  молоком, що й сама попадя,
Зіллячком окропивши і посоливши, в середу з'їла б його.
У червні чепурні і раді бджоли,  як ж вони гарно
скидають тягар з квітів і тонуть в нектарах...
М’ясна муха набралася гріхів і її проковтнуло сіно
яке збирали вздовж дороги, вивертаючи на фуру,
згадуючи торішні витівки бубликів,  
Спокута йде до халепи, а сонне царство морить сонце,  
А біля витоку сіно  згортають в снопи для Христі,
воно  саме в соку, як млин меле заблукані звуки,
 і  змінює без упину колір  від щедрот свояка лівої щоки,
і така ж  несподіванка мучить мене за такі комашки  в душі,
від того щербата моя доля й  живіт присох  до спини.
Та що там, сипе жару з галяв  шалений червень,
якимсь чудом підвернувши жар-птицю :
«Коси, косою, допоки з росою,
бо сонце пригріє – косар упріє,
а вранці коса додолу, то косар втече додому».
Хай там що, а ви дивіться на світ своїми ясними очима,
аби було за віщо зачепитися хоча б на півмізинця.