ліричний цикл * * * Кладіть потрібне, мені час, я на той світ, і слів не треба. Замкни мене, земле, з нещасть, Замкни мене у плетив неба. Не хочу жити від зурочень. В сорочці я – з ниток полинних. Піднявсь на крилах долі олень, І залунав голос орлинний. Хай кличуть долю розв’язати червоний пояс – калиновий. Перетікаю в звук, щоб взяти Благословенний дух кленовий. * * * Скриня долі пішла по світу. Скрипка мала згоріти б давно. У зеленім повені квіту Вигас комин живої райволь. Весняні пострижини всупереч Роздягли відчутні бульвари. Не що інше, проси ненасупереч За найвищою силою кари. Житнє дійство – дитя на порозі, Очепилась ладом вагіниця. Хороводи за сонцем на розі. Де той світ – щоб дитині погрітися? * * * Самонавіяний в дрімоті сьорбає вінницьке пивко. Володька пише в позолоті Ікону в стилі рококо. О, сатано, під ідіота!!! Яке божествене сусло!!! Гніздечко рідне, вічна цнота – його священнеє русло. А чи тобі байдужа, мертва остання мить твого буття? Чи це жива самопожертва душі безсмертного життя? Не пиво – ллється кров усюди. Які ж ікони на крові? Боги мальовані. А люди Вічно живі… Вічно живі? * * * Мандрую з майдану під жорна життя. Там грав фірмачам – радів обертасом. Там за парканом злітала на днях Земля, що з сонцем завжди йшли разом. Була усмішка, як Божа душа. І падала біль, зачіпала ослінчик. Розчинене небо, мрія густа. Лихо – з-під жорен. От вам і живчик. Я грав жорно-кола, від дива такого Позаприхмарились сиві тополі. Гей! Чорне черево! Ген косогором Затишне курево жмуриться в полі. Мрійнице, долю ціпить просити. Налякані тримають волю у роті. Вже пуп’янок білих магнолій - на ситі,. і ринви співають приємні тривоги. Буханець з’їдають діти несхожі, Шкуринки викривлюють їхні кишені. Піднявся над куревом білий мірошник. Один Байда знає, як діляться жмені…
|