Аутодафе... Знечулення твоє
Звело мене на це святе узвишшя.
Застигло все. Дзвінка криштальна тиша
відлунює багаття тріск. Проте
не чутно крику. Вирок суду жасний
вже винесено і офіра жде.
Та абрис губ моїх блідих і страдних
не скривиться ім'ям. І де
узяти сили, де знайти те зілля,
що враз знеболить і загоїть біль?
Безпам'ятство чи блазенства сувій –
найліпша із анестезій.
Та вже пашить, пала яскраво. Вир
тонким серпанком диму огортає.
Агонія кохання відтинає
Мене від простору,
де кожен – лицедій.