Тюльпани
      1
Світ круглий,
місяць круглий,
яблуко кругле…
Дерево обрію
ставало холодним,
обтяжене
сніговими кулями
майбутнього.

     2
День колючий
порослий мохом
старий їжак.
Притуляєш його до серця.

Спогади приходять, як тіні
тільки тупотять ногами
по сходах.

     
      3
Посеред міста
на площу ночі
вкочено кулі сонць.
Посеред міста
на площі місяця
посаджено
дерева інею.
Посеред міста
на площі серця
чуєш
шелестіння інею,
бачиш
світіння сонць,
відчуваєш
тремтіння слів,
що як глибокі колодязі
прриховують мох
на дні,
злегка хвилюєш
довгими польцями
тінь води,
на долоні
ростуть сліди,
із замріяних
квітів весни
злітає
безліч джмелів,
серед яких ти
один
посріблений
синім доторком
обрію,
спиш.

   
   4
Ніч
прикидалася полохливою,
затуманювала очі тобі
сизими візерунками спокою.
Тихо і легко
залишала на підлозі сліди
(як затамовано тремтіли фіранки
коли виходили пави
з фіалками у дзьобах)
А наранок лопотіли крила
над твоїми думками
і ширяли під стелею
орли міражів.
Тільки довкола
цвіли фіалки,
як візерунки прийдешнього
на холодному склі зими.
     

        5
Спалахуєш
і присвічуєш крокам.
По драбині втікає час.
Хапаєш за пяти простір.
Ти сьогодні-
порожній вівтар.


        6
Зелені пігулки
від страху
випиває нічна
сторожа,
ступаючи тихо
у валянках
по скошених каменях
сну.

         7
Під ліжком ночували їжаки.
Наранок взули капці і пішли.
Куди- не сказали.
Босоніж ти вийшов у сад і вголос помріяв
щоб перед порогом виросла яблуня
з гілками донизу.
Сонце не знало твого наміру
і щоранку вкочувало у вікно
круглий мяч.
Надвечір ти хотів зробити з нього
повітряного змія.
І цілу ніч під ліжком шаруділи їжаки.
Ти звик ходити босий
і носити клубок ниток із собою,
щоб привязувати гілки яблуні
до землі,
яка таки виросла
перед чужим порогом
та до нього було рукою подати,
а за дверима того будинку
було порожньо.
І ти вважав його своїм.
         

         
           8
Тюльпани
з повними зіницями роси
стояли довкола
і вимагали зізнань.
Ти
покаяльно плакав,
занурюючись у водойми
власної тіні,
виводив пальцями контури
музики Баха,
бо знав,
що світ починається криком,
закінчується- музикою планет,
а поміж тим- свист батога.


           9
Зуби
гірських печер
стискаються астматично.
Сьогодні роздвоєним
буде пісок,
що впав
як порox
вночі зі стелі.

            10
Тримаєш смужки світла
золочений перстень.
Згадуєш вибоїни доріг.
Як камінь тут,
то там – камінні вежі.
У світло час тече неначе ртуть.

             11
Пораховані кроки
                                       до дерева.
Пораховані кроки
у  сад.
Та округлий їжак
полегшення
не приходить
до яблук ніяк…

     
         12  
Минає світ.
А ти стоїш.
І кличеш птахів
на сніданок.
Той хліб,
покришений для них,
вчорашній ранок.

       
         13
Струни зими,
як вербові гілки
у кошику.
Повітря летить
крізь них,
як скло
із віконної рами обрію.