Як гомонять сади нагірні!
Їх ранній вітер побудив.
За їх плечима темних злив
Хмуріють обриси невірні.

Півнеба осінь прилягла,
Півнеба – в володінні літа.
Там дикість бурі, подих зла.
Тут мир і лагода розлита.

Глибокий південь в очі віє,
І хлюпа теплий океан,
І крізь прозірчастий туман
Чиєсь вітрило пломеніє.

І я неначе на грані
Якогось краю чарівного,
Де вільно бавитись весні
При домі вересня сумного,

Де жар і холод, блиск і мла
Живуть край себе в супокою,
Як на рослині два стебла,
Одною плекані рукою.