Зайцю, візьми хоч яблучко з мого столу!
Аж так медово обнявшись пробути б хоч кілька днів.
Повертається розум із ковзанки . Що мені з того?
Мій заєць зранку нічого не їв.
Повертається розум, ковзанка одиноко
Споглядає,
Як тихо виходить хміль і душа...
Він зором хворіє на лисяче око,
Тому спокійний: куди б я від нього пішла?
А я натомилась рвати себе і рвати,
Так я стомилась бити себе об стелю,
Летіти, як з пострілу, і вщухати,
                                                                 І вату
          Класти по закутках, де найтвердіше стелять.
           Але  які б тебе не спіткали рани і стріли,
           Хай у чиїх би снах не розставляв акценти, –
           Висітиме тобі місяць, в який здуріли
           Із отакенним вогнем по центру.
Зайцю, візьми хоч маленький натяк на волю,
Бо ще дні твої білі, очі ще  голубі.
Як не рвись, а бачиш, я не дозволю
Закувати тебе в собі.
Хоч ти голоси чи вмонтовуй магічні тропи,
Перейди вздовж і впоперек стару, як вода, неправду,
Стань пілігримом, нюхай каміння Європи,
Я брехні не боюсь і Європи не прагну.
                 Аж так медово обнятись,
                                                      Щоб знову поїхав розум,
Їсти єдине яблуко, доки зійдуться очі.
...лишайся хоч зайцем ...ну! – це ж так просто!
Бо де я шукатиму ягід. Вовчих...