Коли зойкнула тиша
І птахом упала до ніг,
Височінь просльозилась
Дощем на отави і плечі.
Краплі, наче секунди
Поволі зривались зі стріх.
“Добрий день, ну а, може...
А, може, уже – Добрий вечір. ”
Та різниці нема.
Крізь відлуння старих молитов
Шепотіли дерева
Про всю тимчасовість земного,
Хоч від серця по тілу
Іще розливається кров,
І за обрій веде
Ще незаймана слідом дорога.
Ще тобі не сказав я
Того, що у серці зберіг,
І всі зорі небес
Не віддав тобі поки, до речі,
Але вийду з отав
І, ступивши уже на поріг,
“Добрий день, - прошепочу,
А, може, уже – Добрий вечір... ”