Сліди
(цикл)
“І не така вже й неможлива відстань
між початком і кінцем любові”,
Наталя Давидовська
1
Ти примарюєшся мені
на тій дорозі,
де сонце утікає в листя.
Ти приходиш туди,
де небо крається
шматочками болю.
Ти відхиляєш завісу доріг
у таврований снами день,
бо коли
пелюстки слідів
розквітли
між асфальтом
гарячими кульбабами
і врятоване сонце
скотилось у вічність - я
тоді здивувалась.
2
Тоді здивувалась:
дерева цвіли снігом.
Тоді відчула:
ластівки подорослішали
і стали на мить
голосом
чорноперого прощання.
Тоді зрозуміла:
небокрай починається там,
де сльоза проростає проліском.
3
Де сльоза проростає проліском,-
яблуні вибухають голками
і змарнований час
занурюється у гнізда ластівок.
Коли безпричинний день
зривається з прив’язі,
розхристаний вечір
врізається крилом
у свідомість
між минулим і очікуваним.
4
Між минулим і очікуваним
чи буває така ніч,
щоб визорювалась формою чаші
лабіринтами душ порізьбленої?
Чи буває такий день,
щоб злітав у формі парасольки,
обручами спогадів не скованої?
5
Обручами спогадів не скованої
радості
пахнуть трикрилі весни.
Непогаслими лампадами
вечора
пахнуть збезвладнені кроки.
Невпоєними тишею словами
пахне розбурхана розлука.
Закришена у дійсність
любов
пахне
снігом торішнім.
6
Снігом торішнім
обезводніли кольори
вдаваного початку
повернень і втеч.
Бо, коли закінчується час,
що залишається
опісля слідів?
7
Опісля слідів
починається нова ера
роздумів на тему:
де затаїлося сонце,
що скотилося у вічність
опісля втечі від болю?
8
Опісля втечі від болю
дороги
без однойменної назви
зупинилися там,
де ми
востаннє
пускали повітряного змія
тунелями наших сердець,
у яких заблукало
одвічне питання:
де закінчується
початок любові.
9
Початок любові,
як завжди,
схожий на квітку,
у якій приховане
двогранне
лезо часу
із коливанням
ста років
за мить.
10
За мить
можна опинитись
у келиху страждання
і виринути
через сто років
із повними жменями
спокою
від розуміння того,
що все дочасне,
лиш день,
просилений ниткою любові
зорею
злітає у вічність.
|
