Три місяці, три місяці весни.
Як боляче, як солодко, як дзвінко...
Я лебедем, тигрицею у Жінку
Утілю наболілі затісні
Пісні.
Три місяці без сну, але у сні
З тобою. А без тебе якось зимно.

Три місяці, три місяці тепла.
А далі все. Чи ні? Чи буде інша?
Чи просто осінь листя нанесла?
Чи просто то зима прийшла
раніше?
Чи гірше?
Варила каву, руки обпекла.
Мені ще зимно. А рукам тепліше.

Три місяці, три місяці роси,
Наметів і кохання простонеба,
Висоцького, мурах і ковбаси,
І комарів – а та іще халепа…
Три місяці гітари. (А ліси,
мов паруси!..)
Єси, Маріє-діво, бо єси!
Три місяці з тобою і без себе.

Три місяці, три місяці рятунку.
Тонке небесне лезо пестить вени.
Амброзією і останнім трунком
Все тану на волоссі поцілунком
Блаженним.
А дикі трави ще такі зелені!
А як співають, як римують клени...

Три місяці, три місяці вмирання,
Проекцій із минулого на стінах…
І Панацея плаче без упину,
Фатально й гучно кришаться години
Мовчанням;
А я тону у маренні і винах.
Аж цілих три…
Та ось уже й останній.

Три місяці рівнин. Ти знав. Ти знав.
А далі гори. І сухі лілеї.
А далі бдіння, вільне від морфеїв,
А далі місто різаних артерій,
А далі ніч на двох, де я одна.
А далі тиша біла і пісна,
А далі п'яні, неказкові феї,
А далі з двох сторін забиті двері…

А завтра вже закінчиться весна.
А завтра закінчусь і я із нею.