А ти не слухай, то тобі й не збрешуть.
І з часом ікла ребрами обтешуть,
Можливо не додершись і до серця.
Тоді вже гарантовано безсмертя!

А доберуться – не фатально теж.
Воно лускою, шерстю обросте ж,
І наче з болю навпіл розірветься.
Розсиплеться; у порох перетреться.
Лишить криваво-чорний ртутний слід.

Переливання:
Замість крові – лід.
Ти зблід?

Ягня вже не повернеш – боги ситі.
Хай в цім житті я гній в корінні квітів,
В наступному зросту із нього маком.
Чи як там
у старій Бхагават-гіті?

А лиця в'яжуть, мов рясне намисто,
гіркі свої гримаси. Із запасом.
Та лиця є, а тіл до них нема.
Життів до них нема.
Не йде Фома,
Стоїть Фома.
Закляк стовпом на місті
Від шелесту осикового листя.

А ми – взаємний сон,
що всім наснився.
Й спинився, наче холодом умився.

А правда-то, а правда-то проста:
Є посмішка, але нема кота.
І купа риторичних запитань:
Чи будді сниться бабка золота,
Чи бабці Будда?

Сон. Правічний сон.
І невтямки обом (і решті, звісно):
Йому – чому ця бабка золота,
А ій – де дів він крила і хвоста.
Чи якось так. А може і не так...
Перепитати треба у біддистів.
Та відповідь зависла.
А шкода.

Хай брешуть – ти не слухай. Не біда.