| Ольга Ляснюк***| цей дивний персонаж майже не моєї фантазії він зламаний
 він як годинник без стрілок чи циферблату
 він як слово без голосу букв і навіть звуків
 відкинутий розтоптаний змучений засмучений
 і нехай би так і нехай би навіть так
 якби він не глипав на мене щоразу з дзеркала
 цей персонаж
 лягаю під ніж під потяг під гільйотину
 відітніть руку голову чи що завгодно
 не відтинайте тільки душу
 бо чим я ще зростуся з осінню
 нам добре разом
 в одному на двох божевіллі
 ми разом галасуємо і голосуємо
 на дорогах бюлетенями
 у рупори у мегафони
 в однакового розміру і кольору
 гамівних сорочках
 ми навіть погляд ламаємо
 як одну на двох скибку чорного хліба
 одним на двох ключем відправляємо
 птахів у вирій
 і тим же ключем замикаємо себе
 від вирію від тепла і тебе
 хай буде холодно
 ми відморозимо себе
 
 щоб не боліло не нило і не судомило
 
 або давай хоча б промочимо ноги
 запросимо застуду в гості
 думаєте питимемо чай (?) –
 а дзуськи (!) – горілку з перцем
 
 щоб не боліло не нило і не судомило
 
 а ти ж так боїшся усіх божевільних
 а значить і мене
 і осінь ти одягаєш хіба що навиворіт
 а я тут приросла
 і може тут несправжнє золото
 і може тут з усіх стирчить стерня
 і може тут самотність в облозі тримає
 цілий світ
 я все одно тут залишаюсь
 з одним-єдиним для мене поглядом
 він м’який і прямо в душу
 я грітимусь у ньому
 за всіх кому можливо холодно
 я визубрю його напам’ять
 і пришпилю до своїх очей
 
 а потім передчасно народиться сніг
 а потім я буду вирощувати
 на снігу маки
 на дні кожного з яких
 достигатиме твоя наркотична залежність
 від мене
 в останній день осені нас повінчає
 перший сніговик
 і відразу розтане
 ми залишаємось
 ми можливі тільки тут
 залежні та божевільні осінні наскрізь
 
 перекреслимо теорію овальності Землі
 щоб часом не випасти з того кута
 в якому нам добре
 до речі він чує на обидва вуха
 
 ми зануримося в опале листя
 нас не шукайте
 ми в осені
 яка для вас минула
 
 
 
 
 | 
 2007м. Луцьк
 © Ольга Ляснюк |