З ясним глуздом і чистою совістю
Та Шенгена капризною міткою
Я втечу нелюдимою кіткою
Терти ноги чужій невідомості.

Буду пити рожеве й літепле там,
Де повітря як м'ясо підсмажене,
І безчасся сховається заживо
Під моїми губами затерплими.

Зріле сонце на кінчиках завитків
Вигорятиме жовтими нитками.
А мадам із гладенькими литками
Мені кави зготує і наїдків.

«Ворд» набрякне знайомими рисами,
Та, одначе, загусне пробілами:
Наче вишивка – біле по білому –
Пульсуватиме текст ненаписаний.

Тільки там, у мовчанні розпеченім,
Мляво збувшись словесного кокона,
Я сховаю живого Набокова
До пуделка з горіховим печивом.

І за місяць такої порожняви
Я зміцнію без зайвого догляду
Та вернуся з почищеним поглядом
І брудними ногами дорожніми…