завелася вічність як міль у моїх хвилинах заламую руки бо такий мій час що соромно людям показати можна в дірки з позаторік завтра побачити  я ж її багном труїла до кожної стіни припліскувала а вона точить і точить
а ти й досі не віриш
я ж бачила як дівчинці у тролейбусі прищемило вхідними думки не треба було відрощувати такі довгі мені навіть хотілося плакати але ж не мають права голосу ті що проскочили зайцями
та я ще можу свій жаль кинути копійками у шапку жебрака і яка мені різниця на хліб чи на горілку якщо його рани великі аж на все місто то може й треба їх проспиртовувати
але ж ти все одно не віриш  я не можу достукатися у твою спину крізь фільми про війну вже кілограмами купую яблука спокуси і починаю заздрити Єві як добре що Адам не любив зброї і не бачив пласких екранів з випуклою жорстокістю
я вже майже ніколи не бачу того що хочу
може варто замість вікон повставляти картини
а ще в усіх баняках понаварювати кави щоб не мріяти про сон поруч з тобою
та яка комусь різниця чи тобі
краще взую вулицю у лижі та й піду разом з нею добувати перший сніг
зима вже давно припленталась із зчорнілим обличчям кажуть Новий рік у неї відібрали взяли у заручники а може й розстріляли
треба жити сьогоднішнім днем
нехай вже приходить несподівано
варто всі календарі догори ногами повісити хай почнеться новий відлік